передплата Українською | In English

№11, червень 2016

Володимир КАРПЛЮК: «Народний депутат може допомогти місцевому самоврядуванню тільки одним: з ранку до вечора працювати над удосконаленням законодавчої бази»Володимир КАРПЛЮК: «Народний депутат може допомогти місцевому самоврядуванню тільки одним: з ранку до вечора працювати над удосконаленням законодавчої бази»

«На ірпінські дороги кладуть європейський асфальт». «Ірпіньводоканал» отримав нову сучасну техніку». «Міська рада запрошує на відкриття парку і стадіону». «В Ірпіні відкрито амбулаторію». Це лише деякі заголовки новин за перші дні червня, які видав інтернет-пошуковик після введення слова «Ірпінь». А ще численні пропозиції придбати нове сучасне житло в курортній місцині під Києвом, де вже кілька років поспіль триває справжній будівельний бум. Динамічний розвиток під час загальної кризи та гучні скандали, які його супроводжують, викликають багато запитань до того, хто нині керує багатьма процесами в місті—супутнику столиці. Тож про те, ким він є – передовим мером чи руйнівником «легень Києва», скільки квартир задекларував цього року і чи піде в політиці стопами свого земляка Володимира Гройсмана, розповів «Вічу» міський голова Ірпеня Володимир Карплюк.

– Ви – політик і очільник міста. Публічність допомагає чи заважає в роботі?

– Вона потребує певного часу, мер – це найперше господар­ник, голова якого з ранку до ночі болить проблемами міста. А вони не вирішуються через інтерв'ю або сидіння в кабінеті.

– Люди на вулицях вас упізнають?

– Так. (Сміється.) Вони вітаються, усміхаються. Громада міста досить активна. Але вистачає й псевдоактивістів. І коли витрачаєш час саме на них, то така публічність заважає роботі.

– Навіщо успішному бізнесменові такий вантаж, як посада мера? Вас настільки приваблює українська політика?

– Мене приваблює можливість самореалізації в цьому напрямі, бажання показати всім, як на прикладі одного міста може розвиватися вся країна. І нам за останній рік це вдалося зробити. Наші мешканці побачили, що місто може розвиватися й у найскладніші для країни часи у разі, якщо працює ефективний менеджмент. Тобто причина кризи в Україні – це не брак коштів, не загальна економічна криза і воєнні дії на Донбасі, а саме відсутність ефективного менеджменту на місцях.

– Ви є керівником політичної партії «Нові обличчя». Чи не заважає це роботі міського голови? Чи не вважаєте, що посада мера має бути поза політикою?

– Законодавчу норму про те, що міського голову має висувати політична партія, прибрали тільки нещодавно. Тож свого часу, щоб не бути залежними від масштабних політичних проектів, які маніпулюють правом висування від них, ми створили свій локальний політичний проект. Найперше як механізм для презентації себе на виборах. Щодо партійної належності очільника місцевого самоврядування, то європейська практика має добру традицію партійної відповідальності за діяльність партійців.

– Безумовно, але в Європі політичні партії так швидко не банкрутують, а політики турбуються про свою репутацію. Натомість в Україні бере гору криза довіри до політиків усіх мастей.

– З часом і в нас ситуація викристалізується. Люди зрозуміють, що політичні проекти, які створюються на олігархічних принципах і олігархічних грошах, є штучними, а відтак – незадовільними. Вони швидко зникають і, зрозуміло, не несуть жодної відповідальності за те, що відбувається. Щодо нашого політичного проекту, то ми ставимо перед собою конкретні завдання: і місцеві, і регіональні. Коли ми їх виконаємо, тоді думатимемо про те, куди рухатися далі.

– Може, підете слідами вашого земляка Володимира Гройсмана? Бачите себе в кріслі прем'єра?

– На нинішньому етапі ідея нашого проекту – довести людям, що наша партія – це сильна, потужна команда, яка працює не на одне прізвище, а на загал. На жаль, нині всі великі політичні бренди замикаються на одній людині. Якщо її прибрати зі списку, то проект не набере і двох відсотків на виборах. Це неправильний підхід. Бо, як тільки дискредитує себе номер один у списку, вся партія втрачає довіру і потім вмирає. Щоб так не сталося, політична сила має ретельно формуватися, на це може піти не один десяток років. Така політична сила може бути проектом багатьох лідерів, від локальних результатів яких залежить результат усієї команди.

– Але хіба «політика партії» не зв'язує руки її представникам на регіональному рівні?

– Якоюсь мірою – так! Але люди мають право вибору.

– Чому буксує реформа місцевого самоврядування? Що заважає об'єднанню громад Київщини?

– Цей процес у багатьох європейських країнах тривав довго. Це нормально, коли громади не можуть прийняти швидкого вирішення. Крім того, у нас, на жаль, роблять об'єднання не за принципом, як краще для громади, а під того чи іншого чиновника. Наприклад, під «потрібного» мера. Або під селищного голову, який управляє земельним ресурсом. Але добрий управлінець – це не постійна величина. Йому можуть і подякувати в певний момент. І тоді виникає питання: що є стрижнем об'єднання?

– Який механізм об'єднання пропо­нуєте ви?

– Законодавець повинен взяти фахівців, котрі найперше мають обрахувати, які громади загалом за критеріями фінансової спроможності і зручності розташування (наприклад, доїде чи ні до вас «швидка» за 15 хвилин) здатні стати центрами об'єднань. І це не моя ідея. Так прописано в законі. Але з нього чомусь робиться багато винятків під тих чи інших фізичних осіб.

– Чим парламент може підтримати подальший розвиток місцевих громад?

– Ми просимо, щоб парламент не заважав місцевому самоврядуванню. Перші кроки в рамках децентралізації, передачі певних повноважень, хоча й повільно, але вже зроблені. Та деякі народні депутати вважають, що мають у руках політичну шаблю, можуть у будь­який момент приїхати в будь­який регіон і цією шаблею махати. Вони не розуміються ані у справах міста, ані у господарських справах його управління, однак швидко роблять якісь певні висновки на підставі певних листів тих же місцевих псевдоактивістів. І така «політична активність» змушує нас витрачати багато часу, щоб відбитися від спонтанних «наїздів». Наприклад, вони роблять 25 депутатських запитів до прокуратури, прокуратура робить 50 запитів до органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування замість асфальтування доріг і будівництва дитсадків змушені бігати і давати відповіді правоохоронним органам. Народний депутат може допомогти місцевому самоврядуванню тільки одним: з ранку до вечора працювати над удосконаленням законодавчої бази.

– Що саме, на вашу думку, потрібно вдосконалити?

– Ще не завершилася передача всіх повно­важень на місця. Зокрема, один з найбільш корумпованих напрямів – це земельні питання. Держземагентство за фактом залишається централізованою структурою. Потрібно, щоб Асоціація міст України стала комунікатором між законодавчою гілкою влади і безпосередньо управлінцями на місцях.

– Яких повноважень особисто вам бракує?

– Я вже казав про Держземагенство. Крім того, міський голова не має жодного стосунку навіть до рекомендацій щодо кадрових призначень в правоохоронні органи. Така ж ситуація і з державною фіскальною службою. А за фактом податки збирають і акумулюють на місцях. І якщо працівник податкової інспекції працює погано, то гроші не надходять у місцевий бюджет, так само як і в державний. Якщо керівник правоохоронних органів також недопрацьовує, то ніхто з міста не стане писати на нього скаргу міністру, а йде з претензіями до місцевої влади, не розуміючи, що органи місцевого самоврядування поки що жодного впливу на ці речі не мають.

– Чи відчуваєте ви фінансову децентралізацію, про яку так багато говорять сьогодні?

– Відчуваю цілковито.

– Тобто містові вистачає грошей, щоб вирішувати нагальні питання?

– Ірпінь – одне з найпотужніших міст Київщини, яке акумулює кошти таким чином, що у нас реверсна дотація. Ми не просимо субвенції в держави. Ми, навпаки, віддаємо. У нас потужний бюджет розвитку. Ми його в рази збільшили протягом останнього року. І за рахунок цього активно розвиваємо місто.

– Можна почути якісь цифри? Бажано порівняно з періодом до децентралізації влади.

– Орієнтовно відсотків на 35 ми стали фінансово потужнішими.

– Що з бізнес­досвіду вам стало у пригоді для управління містом?

– Можливість і бажання братися за речі, які, на перший погляд, здаються неможливими.

– І жодного разу не виникало бажання махнути рукою, кинути політику і повернутися до бізнесу?

– Щодня виникає. Переважно ввечері. (Сміється). А якщо серйозно, то будь­яка робота, якщо її виконувати відповідально, є важкою. Тому минає ніч і вранці знову стаєш до роботи.

– А яка мотивація? Якою є ваша мета як голови Ірпеня?

– На подальшу роботу мотивують результати того, що вже зроблено. Заасфальтував вулицю, побудував садок, створив паркову зону. Мета – показати на прикладі шаленого, швидкого розвитку нашого міста, як за чотири­п’ять років можна вивести на певний рівень і всю державу. Не казати, що нам потрібно 50 років, щоб наздогнати Європу, а показати на прикладі одного міста, наскільки високими є наші внутрішні резерви.

– Але люди вбачають іншу мотивацію. Ви прославилися на всю країну завдяки задекларованим вами 67 квартирам у приватній власності. Навіщо вам одному стільки квартир?

– Я втомився відповідати на це запитання. Той, хто займається меблями, має багато стільців, той, хто виробляє цукерки, має багато цукерок. Я займався будівельним бізнесом. Але чомусь і громадяни України, і журналісти, зокрема, не запитають, де беруть гроші на розкішне життя ті люди, які показують нульові декларації? А всі мають запам'ятати один важливий принцип, який працює в Європі та Сполучених Штатах: єдиним і головним фактом легалізації доходів є сплата податків. Якщо ти заплатив податки з отриманого доходу, ні в кого не виникає запитання, чому в тебе стільки квартир. Інакше це заздрість. А це погана риса.

– Цього року ви знову задекларували 67 квартир чи вже більше?

– Задекларував усе, що маю. Квартир поменшало. Тому що в той період, коли я займався підприємницькою діяльністю, була мета їх продати. Звичайно, я не живу в такій кількості квартир. Та й у розвиток міста я вклав багато власних грошей. Але за два місяці виборчої кампанії про мене показали дванадцять (!) негативних сюжетів на трьох (!) національних телеканалах. Однак наша команда все одно потужно виграла вибори. З показником близько 60 відсотків. Це доказ того, що на мешканців міста, які щодня бачать реальні зміни, штучні історії проти мене не справили жодного враження.

– І яку оцінку за десятибальною шкалою ви сьогодні поставили б владі за прозорість її дій?

– До того, як ввели закон про електронне декларування, це нуль. І це було так з кількох причин. Візьміть мою ситуацію. Я показав свої реальні доходи і отримав за це негативну історію на всю Україну. Кому це цікаво? І журналісти, і вся нація повинні розуміти, що треба не цькувати, а стимулювати багатих людей не вивозити гроші з країни, не ховати їх по офшорах, а мотивувати їх працювати на українську економіку. Поки буде так, як зараз, Україна не позбудеться багатих людей, вони не стануть біднішими, але в Україні нічого не покажуть. Через цей шлях пройшли всі держави, які розвивалися, і, на жаль, скандал з офшорами тільки підтверджує все те, що я кажу.

– Який ваш план змін в Ірпені?

– Нинішнього року ми асфальтуємо майже 20 вулиць. Будуємо два нові дитсадки. Почали зведення нового медичного центру, де буде стаціонар для дітей, дитяча реанімація, пологовий будинок, відділення патології вагітності та гінекології. 3 червня відкрито третю амбулаторію на Северинівській. На неї найбільше очікували мешканці району, відрізаного від усіх міських закладів медицини залізницею. Тепер мамам з дітьми та людям похилого віку не доведеться долати довгий шлях з пересадками у громадському транспорті, щоб отримати первинну медичну допомогу. 17 червня став до ладу перший комунальний міський стадіон. Добудовуємо школи. У нас великий потік переселенців зі Сходу, майже 800 прибулих дітей пішли в міські школи. Тож виникли певні проблеми їхнього перевантаження, які нині вирішуємо. Відкриваємо два парки: один на шести, а другий на чотирьох гектарах.

– Одна частина жителів Ірпеня вважає вас передо­вим мером, новою людиною, яка створює справжнє нове європейське містечко. Але є й друга. Вона називає вас руйнівником курортного міста. Ким є ви насправді?

– Люди відповідають собі на це запитання під час виборчої кампанії. Звісно, про мене циркулюють різні думки. Проте за півтора року, які я є на посаді, ми не надали жодного дозволу на забудову в зелених зонах. Мали одну скандальну історію: видали дозвіл на забудову території в рамках програми допомоги учасникам АТО в обмін на квартири. Але там була захащена територія, де збиралися наркомани. Тож думаю, що ми, навпаки, надали тому району імпульс для розвитку, коли залучили цю територію до проекту. І ми стали фактично першим містом в Україні, яке видало понад 50 квартир учасникам антитерористичної операції. Звичайно, будь­яке рішення може мати і прихильників, і критиків, які бачать лише негатив. Щоб не було жодних скандальних історій, ми в своїх діях керуємося генеральним планом міста, затвердженим у 2012 році. Ним чітко визначено зони, де може бути багатоповерхова забудова і де цього не передбачено. Тож за відправну точку взято генплан. Відповідно до нього ми й видаємо дозвільну документацію.

Проте коли я став мером, з’ясувалося: попередники майже всю землю роздали. Тобто певні люди мають право власності на ті чи інші території. Не ми їх їм надавали. На жаль, не всі жителі розуміють, що міський голова не може перебирати на себе функції правоохоронця, він також не є судом, щоб прийти і забрати в забудовників, які, скажімо, з 2006 року є землекористувачами, ту чи іншу територію. Цю землю продають, приходять інші люди і починають її забудовувати. Звісно, забудовуючи, вони ріжуть ліс. І всі претензії жителі висловлюють міському голові. Іноді думають, що я можу все. Наприклад, одна жіночка попросила, щоб я зробив так, щоб годинник не переводили на літній час. Логіка таких, як вона, дуже проста: сонце сходить і заходить, бо міський голова за це відповідає. Але я вам наведу один факт. За останній рік обсяг забудови в місті зменшився в чотири рази. А дохід від пайової участі забудовників у 40 разів збільшився…

– Скільки об'єктів нині будується в місті?

– Більш як 30.

– Крім знищення забудовниками лісу, мешканці називають ще дві головні проблеми Ірпеня, які не вирішуються роками. Коли буде налагоджено систему вивезення сміття з міста і припиняться перебої з водою, які є традиційними влітку? І чи не зникне вода взагалі, враховуючи темпи розбудови міста?

– Покажіть місце на Київщині, де вивезення сміття організовано краще, як в Ірпені! Можливо, це ще Буча...

Ми одні з перших запровадили сортування сміття, втілили програму окремих контейнерних майданчиків. Придбали кілька нових сміттєвозів, залучили до співпраці окремі організації в рамках упровадження проекту з роздільного сміття. Уклали з німцями договір на 5000 контейнерів, щоб забезпечити ними приватний сектор. Тобто системної проблеми вже точно немає!

Щодо води, то наші потужності дозволяють піднімати з водоносного шару Бучак 33 тисячі кубометрів води на добу. На сьогодні Ірпінь споживає половину цієї потужності. Тож тільки тоді, коли побудується ще одне таке, як нині, місто, доцільно буде замислюватися про можливі проблеми з водою. На сьогодні запаси води в Ірпінському горизонті перевищують у декілька разів обсяги її споживання.

Однак з 70­х років Ірпінь забудовувався окремими районами, люди самі собі робили систему водопостачання. У підсумку маємо велику кількість водомереж, що не є закільцованими між собою. Тому в них нема й необхідного для нормального водопостачання тиску. Ми активно вирішуємо цю проблему. Запустили вісім нових свердловин додаткових потужностей. І зробили два масштабні кільця по місту Ірпінь, фактично демонтували всі старі мережі і замінили їх новими системами водопостачання. У тому числі з перепідключенням приватного сектору. Наступного року ця проблема зникне на 90 відсотків, бо поточного року плануємо завершити будівництво ще трьох кілець. Нині водоканал має фінансування, якого ця сфера не бачила десятками років.

Крім того, вперше в історії міста почали прокладати сис­тему водовідведення. Як ви бачили, весь Ірпінь переритий. Причина одна: перед тим, як асфальтувати дороги, монтуємо дренажну мережу водовідведення, щоб через опади місто не потопало у воді, не руйнувалися дороги.

– Що вважаєте вашим найбільшим успіхом на посаді міського голови і що – найбільшою помилкою?

– Найбільший успіх – це люди, яких я зустрів у житті і які допомагають мені здійснювати задумане. Це моя команда! Я їм дуже вдячний. Вони такі самі завзяті, як я. Вони працюють з ранку до вечора. Вони завжди можуть підставити плече, і їм можна довіряти найвідповідальніші ділянки роботи.

Однак ніколи не помиляється той, хто нічого не робить. Тому минає час, ти дивишся на те, що зроблено, і розумієш: щось можна було зробити інакше. Але своєю найбільшою помилкою я вважав би рішення пірнути з головою у роботу. Мені катастрофічно бракує часу на те, щоб повноцінно бачити, як ростуть мої діти. Найгостріше я це відчуваю, коли все мене «дістає». Якось запитав свого старшого сина, чого більше він хотів би: щоб тато займався справами міста чи проводив час із ним? Він дипломатично відповів: «І тим, і тим». Але так, на жаль, не виходить.

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.

Автор: Яна СТАДІЛЬНА.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Передплата

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016

Міжнародна наукова конференція «Історичні та стратегічні імперативи модернізації провідних і транзитивних країн світу» Нд, 30 жовтня 2016