передплата Українською | In English

№11, червень 2016

Сигнал слабкий, в газетах — криза

За два роки, які минули після визволення частини Донеччини від бойовиків, українські ЗМІ й досі не почуваються впевнено на цій території. Далеко не всюди можна приймати українські канали, а газети переживають справжню кризу, пов’язану не лише зі змістом, а й з економічними негараздами.

Телебачення, яке не надто помітно

Війна на Донеччині майже повністю зруйнувала систему поширення телевізійного сигналу, яка була побудована на території області ще за радянських часів. Складалася вона з мережі телевізійних веж, які забезпечували впевнений прийом телевізійних каналів по всій області. Найбільша та найпотужніша з них була у Донецьку. Завдяки їй телебачення дивилася майже половина області – зона впевненого прийому становила понад 60 кілометрів. Наразі ця вежа захоплена бойовиками й з неї ведуть мовлення понад
10 окупаційних каналів. Причому дивитися їх можна не лише в окупованому Донецьку, а й в українському Бахмуті чи Покровську.

На півночі області, на горі Карачун поблизу Краматорська, знаходилася ще одна вежа, яка забезпечувала телевізійним сигналом північну агломерацію міст. Під час боїв улітку 2014 року вона була зруйнована, й без українського телебачення залишився понад мільйон місцевих мешканців. Після визволення на горі було побудовано 30­метрову тимчасову вежу, з якої ведуть мовлення понад 10 головних українських телевізійних каналів. Але з неї сигнал поширюється лише на прилеглі Краматорськ та Слов’янськ. А більшість селищ району й далі живуть без впевненого телевізійного сигналу. При цьому найбільше проблем саме з мешканцями сільської місцевості. Вони переживають справжній інформаційний голод. У містах проблему неякісного телевізійного сигналу вирішують кабельні мережі, а ось у невеликих селищах, які розкидані по ярах Донеччини, єдиним засобом дивитися телебачення залишаються супутникові антени. Тож місцеві мешканці дивляться головним чином російське телебачення, навіть знаходячись у глибині української території.

Вирішити проблему можливо лише шляхом побудови нової вежі на горі Карачун. За словами керівника концерну РРТ (підприємства, яке займається обслуговуванням всіх українських телевізійних веж) Володимира Іщука, це дуже непросте завдання. «Виявляється, що в Україні не було жодного інституту, який мав змогу розробити проект такого будівництва. Крім того, троси для кріплення веж виготовляли лише у Росії, й нам довелося фактично налагоджувати їхнє виробництво в Одесі. До того ж у нас залишилося дуже мало фахівців, спроможних виконувати ці непрості роботи», – розповідає Володимир Іщук. Крім того, дуже довго довелося долати різноманітні бюрократичні складнощі. Втім, вже підготовлено фундамент нової вежі та розпочато доставку перших елементів конструкції. За словами керівника РРТ, їх монтаж може тривати від 3 до 6 місяців. Після цього з нової вежі почне мовлення новий передавач потужністю 20 кіловатів. Це дозволить розширити зону впевненого прийому до 60 кілометрів навколо вежі.

Значно краща ситуація на півночі області – вежу у Маріуполі не було зруйновано під час боїв. Тож з неї ведеться мовлення не лише на підконтрольну територію, а й на окупований Новоазовськ. Крім того, у Волновасі встановлено додаткові передавачі, з яких намагаються покрити українським мовленням й частину окупованого Донецька.

Втім, найбільші проблеми з українським телебаченням у «сірій» зоні навколо Донецька. Справа в тому, що історично телевізійний сигнал сюди поширювався з Донецької вежі, яка ретранслює сепаратиські та російські канали. Українське телебачення туди намагаються транслювати з веж Костянтинівки та Покровська.

Все це призводить до того, що російська пропаганда має величезний вплив не лише на окуповані, а й на визволені території. За словами представника Національної ради з питань телебачення та радіомовлення у Донецькій області Олександра Толстогузова, 42% населення Донецької області (на територіях, підконтрольних Україні) дивляться програми, які ретранслюються з так званої ДНР. На територіях, які контролюються бойовиками, таких людей 91%. Знизити цей вплив можна шляхом будівництва потужних веж на підконтрольних територіях та розгортання мережі спеціальних глушильних пристроїв. «Застосування цих пристроїв дає можливість зменшити радіус поширення російської пропаганди до 25 кілометрів навколо Донецька, – розповідає Олександр Толстогузов. — Проте інших подробиць цієї спецоперації не озвучую».

Як вижити газетам

З газетами на Донеччині ситуація дещо краща, втім і тут є певні складнощі. Після визволення міст більшість місцевих ЗМІ відновили свій вихід. Утім, через економічні негаразди фактично було зруйновано рекламний ринок – більшість газет мають якось виживати, погоджуватися на співпрацю з місцевими «олігархами». Через це страждає якість контенту, а газета перетворюється на рекламний буклет однієї людини. Не надто вирішують проблеми й комунальні та обласні газети, які мали б працювати на інтерес громади, замість цього вони активно рекламують владу. На це звернула увагу Голова парламентського Комітету зі свободи слова та інформації Вікторія Сюмар. За її словами, вона продивилася кілька останніх випусків муніципальних та обласних газет та була просто шокована кількістю згадувань губернатора. «Я не розумію, чому у вас в усіх на перших шпальтах керівник області? Ви маєте працювати для людей, тож на першому місці у вас завжди має бути людина», – порадила керівник парламентського комітету. Крім того, не задоволена вона й темпами роздержавлення місцевих ЗМІ. Більшість рад та трудових колективів просто не хочуть йти одне від одного. Як добрий приклад Вікторія Сюмар навела краматорську газету «Краматорская правда». Вона вже розпочала процес роздержавлення, ухвалено відповідне рішення місцевої ради. Крім того, Голову комітету потішив зміст газети. Єдине, що розчарувало, – занадто радянська назва та логотип.

Але, знов­таки, більшість проблем з друкованими виданнями саме в «сірій» зоні навколо лінії зіт­кнення. Місцеві газети вже давно припинили своє існування. Доходять туди виключно газети, які видаються волонтерами та військовими спільно з Міністерством інформполітики.

Автор: Андрій РОМАНЕНКО.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Передплата

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016

Міжнародна наукова конференція «Історичні та стратегічні імперативи модернізації провідних і транзитивних країн світу» Нд, 30 жовтня 2016