передплата Українською | In English

№14, липень 2016

Cui prodest? «Історична політика, спрямована на внутрішнього споживача, а не на будування корисної співпраці»

Депутати польського Сейму ухвалили так звану волинську постанову. У цьому документі йдеться, що криваві події на Волині та в Галичині 1943—1945 років були геноцидом поляків, котрий вчинили українські націоналісти. Сейм встановив день пам’яті жертв цієї трагедії, який у Польщі щороку відзначатиметься 11 липня. Текст постанови парламентарії слухали стоячи…

Упереддень голосування до депутатів Сейму звернувся Єжи Вцісла, депутат Сенату від партії «Громадянська платформа». У письмовому зверненні він закликав колег-політиків голосувати проти ухвалення документа, який, на його думку, йде врозріз із польськими державними інтересами. За його словами, непорушною аксіомою дотеперішньої польської закордонної політики була підтримка країн Східної Європи, передусім України. «Від моменту, коли до влади у Польщі прийшла «Право і справедливість», цей напрям уже не є настільки очевидним. У відносинах з Україною важливішою стала історична політика, спрямована на внутрішнього споживача, аніж на будування корисної співпраці», — написав Вцісла. «Не заперечуючи історичної правди, можна впевнено ствердити, що цей жест зачинить двері перед усіма спробами політичного діалогу з Україною», — застерігав колег Вцісла. Сенатор нагадав депутатам, що у Польщі є кілька десятків тисяч польських громадян української національності, а крім цього, на території країни перебуває майже мільйон громадян України. Але ці слова, як і звернення багатьох людей у РП, які мислять глобальними державними категоріями, не були взяті до уваги.

Тож 22 липня текст постанови, який пізніше призвів до гучних заяв у Києві, зачитав один із головних її ініціаторів — депутат Міхал Дворчик. У прочитаному ним документі, зокрема, сказано: «У липні 2016 року — 73-ті роковини апогею злочину, вчиненого проти цивільного населення східних кресів Другої Республіки Польща відділами ОУН, УПА, а також «СС Галичина», які діяли на цих територіях і співпрацювали з німцями. Внаслідок скоєного в 1943-1945 роках геноциду було вбито понад 100 тисяч громадян Другої Республіки Польща, передусім селян».

У постанові є запис про так звані польські відплатні акції. «Нагадуючи про злочини українських націоналістів, не можна замовчувати, ані применшувати польські відплатні акції в українських селах, в результаті яких гинуло цивільне населення», — сказано в документі. В документі є слова подяки українцям, які рятували поляків, а також заклик до президента Польщі відзначити таких людей державними нагородами.

У підсумку постанови написано, що Сейм Польщі висловлює солідарність з Україною, яка бореться із зовнішньою агресією за збереження своєї територіальної цілісності. Міхал Дворчик наголосив, що рішення Сейму не спрямоване проти сучасної України й не підігрує Росії. За його словами, добрі взаємини з Україною потрібно будувати на історичній правді, яка начебто полягає в тому, що на Волині відбувся геноцид.

Про необхідність ухвалення постанови з парламентської трибуни говорили представники різних фракцій, а передусім політики правих та ультраправих поглядів. Вони вважають документ про геноцид на Волині торжеством історичної справедливості.

Полемізувати з авторами постанови намагався Кшиштоф Мєшковський, депутат із опозиційної партії «Новочесна», польський театральний діяч. У відповідь на його слова про те, що він звертається до політиків як діяч культури, в Сеймі вибухнув сміх. «Я виступаю як діяч культури, як людина театру. У мене просте запитання: чи ми хочемо довести до балканізації польсько-українських відносин? Не ми, політики, повинні вирішувати, чи це геноцид, а Гаазький трибунал. Це правова категорія, нагадую вам про це. Чим гучніші слова, тим менше значення трагедії», — зазначив Мєшковський.

Про те, що парламент у своїх рішеннях повинен передусім керуватися політичними інтересами держави, казав позафракційний депутат Станіслав Гусковський. На його думку, постанова про геноцид «йде задалеко». Він нагадав про жест примирення українського президента Петра Порошенка, який нещодавно став на коліна перед варшавським пам’ятником жертв Волинської трагедії. Гусковський також нагадав, що Порошенко ініціював внесення змін до українського законодавства, якими заборонялося б кримінальне переслідування за вивчення злочинів, скоєних учасниками українського збройного підпілля. Утім, такі поодинокі виступи в польському Сеймі не були почуті.

У підсумку 432 із 442 присутніх у сесійній залі депутатів проголосували «за». Десятеро утрималося, жоден не голосував «проти». Усі парламентські фракції підтримали текст документа «Щодо питання про вшанування жертв геноциду громадян Другої Республіки Польщі, здійсненого українськими націоналістами в 1943—1945 роках».

Депутати відхилили пропозицію Марціна Свенціцького з партії «Громадянська платформа» не називати події на Волині геноцидом. Вони також усунули з тексту документа формулювання «братовбивча боротьба», як таке, що нібито не відповідає дійсності.

У відповідь в Україні розпочалася полеміка, подекуди емоційна і гостра… Але дивно, чому політики по обидва боки кордону не поставлять самі собі таке просте запитання: сui prodest? Кому вигідний розбрат у відносинах стратегічних партнерів?! Відповідь здається очевидною.

Осмислити трагедію як виклик, котрий потрібно подолати разом!

Природно, що як ректор університету, який є співорганізатором найбільших гуманітарних українсько-польських проектів, не можу стояти осторонь цієї надзвичайно важливої проблеми в сучасних українсько-польських відносинах. Не можу вдавати, що нічого не сталося, й тому, що, протягом багатьох років працюючи на дипломатичній роботі у Варшаві, брав безпосередню участь у підготовці перемовин і проектів документів на найвищому рівні, які стосувалися питання історичної пам’яті обох народів.

Прикро, що ми знову й знову стаємо на ті самі «історичні граблі», які нам вміло підсовують століттями. Але, вочевидь, для цього є благодатний грунт, який ми «розрихлюємо» з обох боків кордону вже протягом чверть століття в умовах розбудови незалежності України та Польщі. Для багатьох християн є загадкою, чому в 60-х роках польські й німецькі єпископи знай­шли в собі сили сказати: «Вибачаємо і просимо вибачення» й чому християнські ієрархи України і Польщі шукають іншу формулу, прагнучи перефразувати слова нашої щоденної молитви «…і прости провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…».

Ніхто не заперечить, що не можна назвати воїном того, хто вбиває дітей, жінок і старців. Це не просто вбивці — це патологічні вбивці. І хоч би які героїчні вчинки вони робили до цього злочину або після нього, виправдань для них не може бути. І такі нелюди були в обох визвольних формаціях.

Свого часу, завершуючи наукову працю про українсько-польські етнополітичні відносини в 40-50-х роках ХХ століття, я мав намір назвати її «Дві правди однієї трагедії». Сьогодні в нас, на жаль, надалі залишається дві правди, але й на додаток — дві трагедії, бо ми не спромоглися разом розбудувати, якщо відчували в цьому потребу, декларацію «Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині», підписану президентами України і Польщі в 2003 році.

Доки наші політики й суспільство не зрозуміють, що це спільна трагедія, яку ми повинні спільно осмислити, в нас існуватиме прихована недовіра, прикрита гаслами про стратегічне партнерство. Але щоб це осмислити, потрібно, аби молодь обох країн разом приїжджала на могили жертв і задумалася, як далеко наші народи були відкинуті в минуле через те, що в їхніх відносинах домінувала ненависть, а не повага і розум.

Тепер ми шукатимемо винних не тільки у скоєних злочинах, а й тих політиків і політичні партії, які спровокували такий розвиток подій. Як зав­жди, можна буде знайти достатньо аргументів і контраргументів для звинувачень і виправдань, але знову ж таки залишається загадкою, чому, маючи напрацьовані механізми процесів примирення між Німеччиною і Францією, Польщею і Німеччиною шляхом створення центрів зустрічі молоді, які стали реальними майданчиками для відкритого діалогу й пізнання позиції колишніх недругів, ми не скористалися ними й за чверть століття не спромоглися навіть на створення Міжнародного центру зустрічі української і польської молоді, хоча ініціатива дістала навіть патронат і підтримку президентів обох країн.

Після постанови польського парламенту черга політичних декларацій і протестів на українському боці, але хто хоч трішки розуміє українсько-польські відносини, знає, що це дорога в нікуди. Політики сказали своє останнє слово в цьому надвразливому питанні, і, на жаль, воно не було словом державних мужів, які мають говорити не те, що хочуть чути виборці, а переконувати й визначати дороговкази, які виводять суспільства на вищий щабель розвитку.

Коли опускаються руки й відчуваєш, що знищено справу твого життя, потрібно звертатися до моральних авторитетів. Для тих, хто відчув спустошення й зневіру в розбудові українсько-польських взаємин, хочу пригадати одну із заповідей Матері Терези: «Те, що ти будував роками, може зруйнуватися в одну мить. І все ж будуй!».

Нині слово за університетами! Тільки в поєднанні інтелекту й молодої енергії ми зможемо разом подолати недовіру, яку постійно намагаються розпалювати між українцями і поляками, а найголовніше — осмислити трагедію як виклик, котрий потрібно подолати разом!

Ігор ЦЕПЕНДА,
ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Автор:

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Передплата

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016

Міжнародна наукова конференція «Історичні та стратегічні імперативи модернізації провідних і транзитивних країн світу» Нд, 30 жовтня 2016